Фамилия Безбородько ведет свое начало от прозвища Безбородый. Прозвище Безбородый, очевидно, указывает на внешние особенности предка: он не носил бороды.
Возможно, что фамилия Безбородько ведёт начало не от прозвища, а от охранительного языческого имени Безборода.
Граф, затем светлейший князь Алекса́ндр Андре́евич Безборо́дко (1747[4] — 6 (17) апреля 1799) — русский государственный деятель, малороссийский дворянин казацко-старшинного происхождения, фактически руководивший внешней политикой Российской империи после ухода в отставку в 1781 году Никиты Панина, главный директор почт Российской Империи. Один из инициаторов разделов Польши. Хозяин Слободского дворца в Москве. За два года до смерти удостоен Павлом I высшего по тем временам ранга канцлера Российской империи.
Кальницкий полк
Безбородко Тышко (сотня Кунянская)
Переяславский полк
Безбородко Андрей (сотня Яготинская)
Прилуцкий полк
БезбороДченко Максим (сотня Переволочинская)
Уманский полк
Безбородченко Яковъ (сотня Дабанская)
Чигиринский полк
Безбородко Гаврило (сотня Жаботинская)
Безбородко Иван (сотня Жаботинская)
Безбородченко Лукаш (сотня Оловятинская)
[1].
Безбородько Олександр Андрійович (1747.14.09. – 1799.6.04.) – син генерального писаря, навчався в КМА, бунчуковий товариш при Малоросійській Колегії (1765 – 1772), потім суддя ГВС. Правитель канцелярії П.Румянцева (1767–1769). Пол ковник київський (1774). Секретар Катерини ІІ (з 1775). Член Колегії іноземних справ (1784), з 1797 р. –
князь і канцлер Російської імперії. Помер від апоплексичного удару.
Безбородько Семен Якович (1708.27.04. – 21.09.1768) – службу розпочав з 1727 р. значковим товаришем. У 1727 р. був присутній в Глухові при обранні гетьмана Апостола. Полковий комісар переяславський (1731). З 1732 р. – військовий товариш, разом з бунчуковими товаришами Федором Марковичем і Іваном Севастьяновичем складав ревізію. З 1 серпня 1733 р. – наказний сотник, в поході при Келеберді. 1 квітня 1734 р. обраний повним сотником березанським. У 1735 р. складав ревізію в південних сотнях Переяславського полку. Водив сотню в кримські походи у 1735 р., після яких «в крайней скудости остался». У 1736 р. в другий кримський похід водив сотню під Бахчисарай, на р. Альту, при Самарчик, Кам’яний Міст. Коли всі повернулись, він був залишений з козаками на Перекопі за наказного пол ковника переяславського і одночасно над всіма полками обозним і генеральним комісаром. З Перекопу повернувся через смерть худоби і людей, повернувшись, втратив все майно. В січні 1737 р. з козаками сотні виступив у похід, але обраний пол ковим суддею переяславським (1737.17.02. – 1739). Всім суддям був наказ залишатися на місцях з метою управління. 28 квітня наступного року за рекомендацією полковника обраний полковим обозним переяславським (1739–1763). Бунчуковий товариш Григорій Іваненко звинувачував його в тому, що полкова артилерія в «запустение и гнусность приведена», порох же використовується для пальби з мортир для звеселення. Самі мортири частково розпродав, а частину переробив для особистих потреб. У 1751 р. отримав від гетьмана Розумовського універсал на 47 дворів у сс. Тростяному і Малій Топальській Топальської сотні Стародубського полку та с. Рудницькому Баришівської сотні. У 1764–1768 рр. підкоморій. Тримав крамницю в Переяславі, яку купив у Ганни Степанівни Забіли, дружини переяславського полковника Василя Танського. Д.: Наталія Петрівна N (1709–1769).
Безбородько Яків Іванович (? – 1668 – 1730) – син козака. За заповітом рідного брата матері Федора Пилипенка (1722) отримав двір (6 покоїв), сад, ставок з греблею, леваду, 26 нив на 134 дні оранки в с. Пилипчичах та інше майно за умови догляду тітки Пелагеї до смерті. Значковий товариш (1724–1730). За реєстром 1726 р. за писаний серед значкового товариства, що перебувало у гілянському поході. Отримав гетьманські універсали на родові та скуплені маєтності (1716.1.03., 1721.4.05., 1728.3.11.). У нього згорів двір у Переяславі («отстрадавши своего двора чрез пожар огненіе, где купчие записи и иные правніе письма…погорели»). Тримав хутори на Сухій Оржиці, Мокрій Оржиці (куплений у жителя яготинського Івана Федорова), в Козлові з полем пашенним і гаями. Мав двір, став з греблею, млином у Войтові, в Березані – два двори, поле, гай; в Пристромах – гай при р. Трубіж, ліс над р. Супоєм. За ці володіння запеклу довголітню боротьбу (1716–1728) з ним вів Семен Лизогуб. Влітку 1719 р. полковий осавул Кирпич, бунчуковий товариш Петро Уманець і військовий канцелярист Степан Максимович провели розмежування безбородьківських володіннь з Биківською волостю («между степом Быковской волости и его Безбородки землями граница быть должна от Мокрой Оржицы по могилу …шляхом на Пирятин идучего»). 21 березня 1731 р. подав супліку на Івана Моркотуновича і Семена Новаковича за побудову хуторів на вільному степу. Д.: 1) NN Потапович (вірогідно, донька полкового обозного). Принесла в родину помокльські володіння. 2) (1732) Гафія Іванівна Гулак (1668–1754), донька полкового обозного. Померла бездітною [2].
1. Реестра всего Войска Запорожского после Зборовского договора с королем Польским Яном Казимиром составленные 1649 года, октября 16 дня / Изданные по подлиннику О.М.Бодянским. [Чтения в Императорском Обществе Истории и Древсностей Российских при Московском Университете 1874 г. кн.2 и 3-я.] — Москва: Издание Императорскаго Общества Истории и Древностей Российских при Московском Университете, 1875.
2. Кривошея В.В., Кривошея І.І., Кривошея О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – К.: «Стилос», 2009. – 432 с.
