ББК 63.3. (4 Укр.) 46.
С - 23
Історико-культурна спадщина Українського козацтва у виховній діяль-ності сучасних вишів/ Матеріали всеукраїнської науково-практичної конфе-ренції, 21 - 22 квітня 2011р., м. Харків. — Х.: ХДТУБА, 2011. — 256с.
Стрілець В.В.
З ІСТОРІЇ ЛЮБОТИНСЬКОЇ СОТНІ ХАРКІВСЬКОГО
СЛОБІДСЬКОГО КОЗАЧОГО ПОЛКУ
Місто Люботин має давні козацькі традиції. У другій половині 60-х років XVII століття, невдовзі після створення Харківського Слобідського козачого пол-ку, Люботин став сотенним містечком цього полку. Перша документальна згадка про Люботинську сотню датується 17 серпня 1678 р.
Вже у 80-ті роки XVII ст. з Правобережної України переселився на Слобо-жанщину сотник Федір Альбовський. Царський уряд дозволив йому з сім’єю в урочищі річки Люботинки побудувати млин, і «... к тому мельничному месту за-нять леса спотребу. И тою займою владеть ему сотнику Федору и жоне, и детям вечные часы...» . Так, за давнім документом, виник маєток, який пізніше отримав назву Альбошівка. Федір та його нащадки служили у Харківському сло-бідському полку, і, хоча в козацькій їєрархії не піднімалися вище сотників, рід Альбоських — Альбовських у 1797 році «за заслуги предков» був занесений у дворянські книги Харківської губернії .
За переписом 1732 р., який проводив лейб-гвардії Семенівського полку май-ор Хрущов, у «містечку Люботин Харківського полку» нараховувалося всього 179 дворів, 229 будинків та 807 чоловік населення. Із них 1 будинок належав сот-нику, 39 дворів (61 будинок) козакам, 104 двори (124 будинки) підпомічникам. Со-ціальний склад населення був таким: сотник та його діти — 3 чол., козаків— 217, їх свояків та робітників — 34, підпомічників — 356, їх робітників — 12, служи-телів церкви — 9 чол. .
За реформою князя Шаховського, кількість козаків у Люботинській сотні зменшилася, частина козаків була забрана у драгунський полк. Згідно затвердже-ного у 1733 р. штату козаків, у Люботинській сотні кількість козаків обмежувала-ся 26 чоловіками .
Люботинські козаки, як і всі слобідські полки, забезпечували постійну охоро-ну південних околиць Російської імперії та брали участь в військових походах проти Криму та Туреччини. Крім того, Люботинські козаки брали участь у будів-ництві Української лінії — системи укріплень для оборони від татарських напа-дів. Протягом 30-х років ХVІІI ст. козаки Люботинської сотні були дуже виснаже-ні цими роботами. Коли у 1738 р. царський уряд вимагав від Харківської полкової канцелярії, а остання від сотників, направити на будівництво Української лінії ко-заків «с провиантом на 6 месяцев, в надлежащей воинской исправности», то лю-ботинський сотник доповідав Харківському полковнику, що приготуватися до по-ходу найближчим часом козаки сотні неспроможні, оскільки козацькі коні забра-но під підводи, а родичі козаків переважно розбіглись .
У 1743 р. слобідським полкам були надані жалувані грамоти, а всі перетво-рення, що проводилися за реформою князя Шаховського, були скасовані. Було ліквідовано драгунський полк. Кількість виборних козаків була збільшена. Але незважаючи на ці зміни, економічне становище Люботинської сотні було надзви-чайно скрутне. Під час огляду Харківського полку в 1744 р. в Люботинській сотні були виявлені такі недоліки: у багатьох козаків коні залишалися не перемінені, кінська упряж у більшості виявилася непридатною для використання, а вуздечки та чамбури майже у всіх не годилися для служби; рушниці старі, різнокаліберні, непридатні для легкої служби, одяг козаків у дуже поганому стані, а самі козаки були погано навчені військовій службі .
Наступна писемна згадка про Люботинську сотню відноситься до 1755 р., і наведена вона у археографічній праці Д.І. Багалія. У відомості про козаків та сот-ників Харківського полку значилося, що у Люботинській сотні налічувалося 24 козаки, а сотником був Андрій Петровський .
У 50 - 60 рр. XVIII ст. Люботинській сотні було дуже складно виконувати різ-ні повинності через невелику кількість козаків (їх кількість у 1760 році залиша-лась такою ж, як і в 1755 р.: 24 козаки ). Таке становище призвело до супе-речок між Люботинською та Пересічанською сотнею, до якої були причислені се-ла Синолицівка, Гаврилівка та Пісочин і у якій козаків налічувалося значно біль-ше, а повинності обидві сотні несли рівні. 1761 р. російський уряд на клопотання люботинського сотника Григорія Ковалевського причисляє до Люботинської сотні з Пересічанської село Лопань з 19 козаками . Землі цього села межували з люботинськими. Це рішення ще більше посилило суперечки між цими сотнями. У 1762 р. козаки села Лопані Павло Дягило, Леонтій Вакула, Роман Лобойко, Фе-дір Шульга, Василь Коваль звертаються до уряду з проханням повернути їх до Пересічанської сотні. Остаточно ж ці суперечки між Люботинською та Пересі-чанською сотнею були вирішені у 1765 р. одночасно з ліквідацією Харківського слобідського козачого полку .
Остання документальна згадка про кількісний склад Люботинської сотні від-носиться до 1764 р. За даними бригадної канцелярії слобідських полків у слободі Люботин проживало 25 козаків, їх свояків — 329 чоловік (37 дворів), підпомічни-ків — 829 чол. (138 дворів) та два свояка та 43 підпомічника, які не мали власно-го житла .
Люботинські козаки залишили помітний слід в історії та культурі краю. Од-ним із перших сотників Люботинської сотні був Федір Альбовський, а його пра-правнук Євген Олександрович Альбовський, відомий історик, письменник та краєзнавець, став першим літописцем Харківського Слобідського козачого полку. Завдяки його дослідженню «Історія Харківського Слобідського козачого полку» збережено і донесено до сучасників багато цікавих сторінок діяльності цієї війсь-ково-адміністративної одиниці на Слобожанщині.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Альбовский Е. Валки, окраинный город Московского государства. — Х., 1993.
2. Альбовский Е. История Харьковского слободского казачьего полка (1651 - 1765). — Х., 1995.
3. Багалій Д.І. Історія Слобідської України. — Х., 1993.
4. Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраи-ны Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронеж-ской губ.) в XVI - XVIII вв., собранные в разных архивах и редактирован-ные Д. И. Багалеем. — Т. 1. — Х., 1886.
5. ЦДІАУ, ф. 1725, оп. 1, спр. 66.
6. ЦДІАУ, ф. 1817, оп.1, спр. 49.
